Комунальний заклад "Маріупольська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №10 Маріупольської міської ради Донецької області"

 





Виховна робота

 

1 червня 2021 року провели фізкультурно-оздоровчій захід "Рух - це здорово!" серед учнів середньої ланки  - флешмоб "Україна - це ми!" з нагоди Міжнародного дня захисту дітей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


 


До Дня пам'яті та примирення, перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

 


ЩО ТАКЕ БУЛІНГ, ЯК ЙОГО РОЗПІЗНАТИ ТА ЯК ДІЯТИ СТОРОНАМ КОНФЛІКТУ? КОНСУЛЬТАЦІЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ В МЕЖАХ ПРОЄКТУ "Я МАЮ ПРАВО"

У 2019 року вступили в силу норми закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)», який визначає поняття булінгу. Напередодні початку нового навчального року, Міністерство юстиції України продовжує інформування в рамках кампанії  #СтопБулінг.

Булінг (bullying, від анг. bully – хуліган, забіяка) (цькування) - це  діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

Які ознаки булінгу?

Типовими ознаками булінгу є:

  • систематичність (повторюваність) діяння;
  • наявність сторін – кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі;
  • наслідки у вигляді психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страху, тривоги, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.

Які  є види булінгу ?

Людину, яку вибрали жертвою, намагаються принизити, залякати, ізолювати від інших різними способами. Найпоширенішими видами булінґу є:

  • фізичний (штовхання, підніжки, зачіпання, бійки, стусани, ляпаси, нанесення тілесних пошкоджень);
  • психологічний (принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, міміка обличчя, поширення образливих чуток, ізоляція, ігнорування, погрози, жарти, маніпуляції, шантаж);
  • економічний (крадіжки, пошкодження чи знищення одягу та інших особистих речей, вимагання грошей);
  • сексуальний (принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, прізвиська та образи сексуального характеру, зйомки у переодягальнях, поширення образливих чуток, сексуальні погрози, жарти);
  • кібербулінг (приниження за допомогою мобільних телефонів, Інтернету, інших електронних пристроїв).

Як відрізнити звичайний конфлікт від булінгу?

Варто пам’ятати, що не кожен конфлікт є булінгом. Цькування - це тривалі, повторювані дії, а одинична сутичка між учасниками таким не може вважатися. Наприклад, якщо друзі посварилися та побилися чи діти разом весело штовхалися, але одна із них впала і забилася -  це не вважається булінгом. Проте, якщо однолітки на чолі з булером регулярно насміхалися, принижували або ховали та кидали речі дитини, штовхали, не вперше нецензурно обзивали та били, викладали в соцмережі непристойні чи відфотошоплені знімки дитини – потрібно негайно діяти!

Що робити, якщо ваша дитина стала жертвою булінгу?

  • Зберігайте спокій, будьте терплячими, не потрібно тиснути на дитину.
  • Поговоріть з дитиною, дайте їй зрозуміти, що ви не звинувачуєте її в ситуації, що склалася, готові її вислухати і допомогти.
  • Запитайте, яка саме допомога може знадобитися дитині, запропонуйте свій варіант вирішення ситуації.
  • Поясніть дитині, до кого вона може звернутися за допомогою у разі цькування (психолог, вчителі, керівництво школи, старші учні, батьки інших дітей, охорона, поліція).
  • Повідомте керівництво навчального закладу про ситуацію, що склалася, і вимагайте належного її урегулювання.
  • Підтримайте дитину в налагодженні стосунків з однолітками та підготуйте її до того, що вирішення проблеми булінгу може потребувати певного часу.

У разі, якщо вирішити ситуацію з булінгом на рівні школи не вдається – повідомте поліцію!

Що робити, якщо ви стали свідком булінгу?

  • Втрутитися і припинити цькування – булінг не слід ігнорувати.
  • Зайняти нейтральну позицію в суперечці – обидві сторони конфлікту потребують допомоги.
  • Пояснити, які саме дії вважаєте булінгом і чому їх варто припинити.
  • Уникати в спілкуванні слів «жертва» та «агресор», аби запобігти тавруванню і розподілу ролей.
  • Повідомити керівництво навчального закладу про ситуацію, що склалася, і вимагати вжити заходів щодо припинення цькування.

 Ситуації з фізичним насильством потребують негайного втручання!

         Що робити, якщо ваша дитина агресор?

  • Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з’ясуйте мотивацію її поведінки.
  • Уважно вислухайте дитину, з повагою поставтеся до її слів.
  • Поясніть дитині, що її дії можуть бути визнані насильством, за вчинення якого настає відповідальність.
  • Чітко і наполегливо попросіть дитину припинити таку поведінку, але не погрожуйте обмеженнями і покараннями. Повідомте їй, що будете спостерігати за її поведінкою.
  • Зверніться до шкільного психолога і проконсультуйтеся щодо поведінки своєї дитини під час занять – агресивна поведінка і прояви насильства можуть бути ознакою серйозних емоційних проблем.

Яка роль  відведена педагогічним працівникам у запобіганні та протидії булінгу?

Керівник закладу освіти зобов’язаний створити у закладі освіти безпечне освітнє середовище, вільне від насильства та булінгу. Крім того, керівник:

  • розробляє, затверджує та оприлюднює план заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладі освіти;
  • розглядає заяви про випадки булінгу (цькування) та видає рішення про проведення розслідування;
  • вживає відповідних заходів реагування;
  • забезпечує виконання заходів для надання соціальних та психолого-педагогічних послуг учням, які вчинили булінг, стали його свідками або постраждали від булінгу (цькування);
  • повідомляє органам Національної поліції України та службі у справах дітей про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти.

Також Закон зобов’язує педагогічних працівників негайно повідомляти керівників закладів освіти про виявлені факти булінгу (цькування) серед школярів.

Яка відповідальність за вчинення булінгу?

До прийняття змін до законів щодо протидії булінгу (цькуванню) відповідальності за його вчинення в Україні не існувало. З прийняттям нового закону було запроваджено адміністративну відповідальність. Відтепер вчинення булінгу (цькування) стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу карається штрафом від 850 до 1700 грн або громадськими роботами від 20 до 40 годин.

Такі діяння, вчинені повторно протягом року після або групою осіб караються штрафом у розмірі від 1700 до 3400 грн або громадськими роботами на строк від 40 до 60 годин.

У разі вчинення булінгу (цькування) неповнолітніми до 16 років, відповідатимуть його батьки або особи, що їх заміняють. До них застосовуватимуть покарання у вигляді штрафу від 850 до 1700 грн або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин.

Окремо передбачена відповідальність за приховування фактів булінгу (цькування). Якщо керівник закладу освіти не повідомить органи Національної поліції України про відомі йому випадки цькування серед учнів, до нього буде застосоване покарання у вигляді штрафу від 850 до 1700 грн або виправних робіт до одного місяця з відрахуванням до 20 % заробітку.

Куди звертатися за більш детальною консультацією та роз’ясненнями?

Якщо у вас залишились питання з данного приводу, будь ласка, телефонуйте до контакт-центру системи безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах та бюро надання безоплатної правової допомоги по всій Україні ви можете отримати юридичну консультацію та правовий захист.

ВАЖЛИВО: діти мають право безоплатно отримати послуги адвоката (складання заяв, представництво в суді).

Якщо дитині необхідна психологічна допомога – зверніться на Національну дитячу «гарячу лінію» для дітей та батьків з питань захисту прав дітей за номером 116-111 .

 

 

 


План роботи виховний 2020-2021 н.р.

ПЛАН  РОБОТИ  ШКОЛИ  НА  2018-2019  НАВЧАЛЬНИЙ  РІК

План  роботи  школи  на  2017-2018  навчальний  рік

 

Наказ  про  організацію  виховної  роботи  в  2019-2020 навчальному  році

Наказ  про  виконання  плану  заходів  з  профілактики  правопорушень  у  2019  році  та  завдання  на  2020  рік

Наказ  про  недопущення  порушення  педагогічної  етики  працівниками  закладу

 

 


Взаeмодiя при фактах булiнгу


День пам'яті геноциду кримськотатарського народу

18.05 - День скорботи і пам'яті жертв депортації кримськотатарського народу

 


Історія становлення й утвердження Державного прапора України

Прапор як символ, спочатку як засіб сигналізації, виник за античних часів. Спершу використовувався в країнах Європи і поширився на українські землі в добу Середньовіччя. Найчастіше прапором вважався шматок тканини, прикріплений до списа, що мав вказувати на місце збору воїнів. Жодне військо без прапора не вирушало в похід і не вступало в бій. Слов'яни, за словами М.Карамзіна, обожнювали свої прапори і вірили, що у воєнний час вони є найсвятішими від усіх ідолів.

Знамена спочатку возили разом із зброєю, перед боєм ставили на узвишші, щоб кожен ратник бачив їх. Літописи зберегли такі вирази: "наволочив стяги" – що означало прикріпити їх до держаків, і "поставити стяги", що символізувало готовність війська до бою.

Історичні джерела донесли до нас скупі відомості про кольори, які використовувалися на просторах Київської Русі. Автор "Слова про Ігорів похід" згадує "червлен стяг" і "белу хоруговь".

Окремі сучасні дослідники виводять традицію вживання жовто-синіх кольорів ще з язичницьких часів. Вона органічно вплелася у християнську релігію, і сьогодні в православних храмах Вогонь і Вода – найбільші святості, які виражаються через жовту і блакитну барви. За правилами векселогії порядок кольорів у багатоколірних прапорах ведеться зверху вниз – першим називається той колір, який є верхнім, і т.д. Поєднання жовтого і синього (блакитного) кольорів має на наших землях глибоке коріння. Згадаймо, приміром, славнозвісну Грюнвальдську битву 1410 року, в якій об'єднані сили слов'ян і прибалтійських народів розгромили німецьких залізних рицарів. У цій битві взяли активну участь і представники українського народу. Польський історик Ян Длугош зазначає, що хоругва Львівської землі "мала на прапорі жовтого лева, що ніби дереться на скелю на лазурному полі", а хоругва Перемишлівської землі "мала на прапорі жовтого орла з двома головами, оберненими однаково в різні боки на лазуровому полі".

На доказ історичного коріння традицій поєднання синьо-жовтого кольорів на Україні свідчить і те, що заснованому місту Львову в 1256 році надавався герб, на якому зображений золотий лев на блакитному тлі. Ці ж кольори поєднувалися на прапорах Руського Воєводства за часів Речі Посполитої.

Прапори (корогви) набули широкого застосування  в героїчну козацько-гетьманську добу. У козацькому війську було, в основному, три роди корогв: 1 – корогва всього війська або гетьманська, 2 – корогви полкові, 3 – сотенні. Як подає в "Історії запорозьких козаків" Д.І.Яворницький, "знаменом, хоругов'ю, чи корогвою і прапором звався шовковий яскраво-червоного кольору плат із зображенням на ньому посередині або білого польського орла, коли запорожці були за польським королем, або двоголового російського орла, коли запорожці перейшли до московського царя, а по боках – Спасителя та Архангела Михаїла". У давніших часах козаки користувалися прапором тих держав, на службі яких вони перебували.

Уперше козакам вручив корогву – бойовий прапор з польським орлом – король Стефан Баторій у 1576 р. У своєму привілеї король, зокрема, зазначав: "Як добре козаки з татарами б'ються, настановив їм корогву…".

У 1594 році українські козаки були на цісарській службі й отримали австрійські прапори. З цим прапором вони воювали проти Речі Посполитої під час повстання 1594–1596 рр., очолюваного гетьманом Григорієм Лободою, Матвієм Шаулою та сотником Северином Наливайком.

Корогва – найзначніша святиня українського козацтва. На ній найчастіше золотом вишивався образ Покрови – Пресвятої Богородиці Діви Марії – заступниці козацтва, Запорозької Січі. Розуміючи значення, яке надавали козаки корогві, польська шляхта завжди намагалася, аби на знак перемир'я козаки завжди видавали її. Так, у 1598 р., ведучи переговори з повстанцями про перемир'я в с. Солониця під Лубнами, польський гетьман Станіслав Жолковський вимагав від козацького гетьмана "розпустить свою купу та віддати корогву Максиміліана".

Збереглися відомості, описи прапорів, що вручалися українським козакам урядом Російської держави. Перебуваючи в 1654 р. в Богуславі, де містилася квартира гетьмана Б.Хмельницького, сірійський мандрівник Павло Алепський зазначав: "військо мало корогву христолюбивого і хороброго гетьмана Зіновія із чорного і жовтого шовку, у смуги, з хрестом на ратищі".

З різних письмових згадок видно, що в козацькому війську довго не було одного типу козацьких корогв, а панувала повна довільність, так само і щодо барв прапорів. У роки національно-визвольної війни 1648–1657 рр. козацьке військо використовувало прапори різних кольорів. Очевидець штурму козаками м. Гомеля в 1651 р. писав: "О 8 годині рано при зміні варти побачили спершу корогву червону з білим хрестом і білою обвідкою, потім показалася друга, червона корогва, а коло неї – три білі і дві чорні, і дві жовто-блакитні".

Про те, що козаки використовували корогви різних кольорів, згадує і М.С.Грушевський: "В часи визвольної війни козаки використовували прапори різної барви".

З XVIII ст. полкові і сотенні козацькі прапори Війська Запорозького в основному стали виготовляти з блакитного полотнища, на яке жовтою фарбою наносилися зорі, хрести, зброя. Традицію використання козаками жовто-блакитних кольорів підтверджує і те, що ще напередодні Великої Вітчизняної війни в Ермітажі зберігалися козацькі прапори з поєднанням цих кольорів. На одному з прапорів – архистратиг Михаїл, одягнутий в золоту кирею і блакитні штани. Ще на одному знамені "1774 року февраля 28 створеному коштом останнього кошового Запорізької Січі Петра Калнишевського: продовгуватий прямокутник блакитного кольору, на якому яскраві золоті герби".

Із ліквідацією Запорозької Січі зникають військові, територіальні та інші прапори. На українських землях, які входили до складу царської Росії, можна було використовувати лише біло-синьо-червоні прапори імперії.

З революцією 1848–1849 рр. пов'язана поява українського прапора (жовтого з блакитним) в австро-угорській частині України. У жовтні 1848 р. Головна Руська Рада у Львові ухвалила жовто-синє сполучення кольорів прапора. Ці колірні сполучення швидко поширились на українські землі, що перебували на той час у складі Австро-Угорщини, а після революції 1905 – 1907 рр. у Росії – і в Наддніпрянській Україні.

З початком Першої світової війни 1914 – 1918 рр. на західноукраїнських землях найбільше поширюється поєднання жовто-блакитних кольорів. Ці прапори супроводжували на західноукраїнських землях і відзначення 100-річного ювілею Великого Кобзаря.

22 березня  1918 р. Центральна Рада в Києві ухвалила "Закон про державний прапор Української Народної Республіки", який був жовто-блакитним. У 1918 р., у період Гетьманату Павла Скоропадського, порядок кольорів було змінено на синьо-жовтий. Таким він залишився і в період влади Директорії.

У листопаді 1918 р. у Львові Українська Національна Рада затвердила "Тимчасовий основний закон", який дав назву новоствореній державі – Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).

Артикул 5 цього закону проголошував прапор держави – блакитно-жовтий.

20 березня 1920 року ухвалено крайовий синьо-жовтий прапор для Закарпатської України, а 15 березня 1939 р. він був прийнятий як державний прапор Карпатської України.

У Радянській Україні не могло бути й мови про поширення жовто-блакитних кольорів. Так, ширилися вигадки, що синьо-жовті фарби запозичені Мазепою зі шведського прапора, що подібні кольори мали місце на прапорах періоду Директорії та за гетьманства П.Скоропадського, а ще – в Організації Українських Націоналістів. Слова "блакить" і "блакитний" нівелювалися, замість них запроваджувались російські "голубий", "лазуровий".

Перший прапор Української СРР був встановлений у березні 1919 року. Це було червоне полотнище із золотими ініціалами УСРР у верхньому куті з золотим облямуванням.

Після того як Україна ввійшла до складу СРСР (30 грудня 1922 р.) був створений новий прапор: червоний із схрещеними молотом і серпом, червоною п'ятикутною зіркою, облямованою золотом, і внизу – абревіатура УРСР.

21 листопада 1949 року Президія Верховної Ради УРСР схвалила новий прапор: горизонтальна смуга (на дві третини висоти прапора) – червона, а нижня (на одну третину) – блакитна. На верхній смузі – золоті схрещені серп і молот, над ними п'ятикутна червона зірка, облямована золотом.

Із проголошенням незалежності України віддали належне синьо-жовтому знамену й визначили його національним символом козацтва впродовж багатьох століть. Український народ не міг відкинути історичну традицію створення своєї держави саме під цим знаменом. А 28 січня 1992 року Верховна Рада України затвердила державним прапором України синьо-жовтий стяг.

Таким чином, ми бачимо, що саме синьо-жовтий колір прапора має всі ознаки українського національного символу. Для українців це кольори чистого неба і пшеничного лану. Не випадково поєднання цих кольорів ми бачимо і на логотипі до Євро-2012 р., де на синьому тлі зображена квітка соняшника.

Отже, ці кольори зародилися в надрах українського народу, без будь-яких сторонніх впливів. Український прапор, який був довгий час національним символом, став згідно з 20-ю статтею Конституції Державним прапором України. І сьогодні наш синьо-жовтий прапор майорить у кожному місті і селі України. Височить він і на головному корпусі нашого славетного НТУУ "КПІ".